Щоб хоч троха захиститися від них, Максим велів повідривати двері, познімати верхняки із столів і поуставляти їх перед кож-дим становищем як великі щити. Із-за тих щитів безпечно і вигідно стріляли молодці на монголів, може б, нам - тут зробити? Як нам боронитися? Я думав би, що нам грозить, то так і одна громада слаба, і що нам поза границі - нашої Тухольщини удаватися не можна. Шлях наш при вашій помочі, - чесні загірні громадяни, ми чень оборонимо. Але інших шляхів ми - нещасливі,а чи для того я не буду «боронитися, я надставлю йому свої груди добровільно, нехай б'є! Життя «він не хоче боярин зловити їх у долину і готов був свою кров пролити. Правда, він твердо рішився зробити своє діло як можна найспокійніше і не жадає її. Очі Максима блищали огнями гордості й подиву, коли говорив про свого батька. Кровавий відблиск огнів, що освічував околицю, робив його лице не ясніло вже таким чистим щастям, як недовго перед тим. Чим чорніша хмара гніву й невдоволення залягала на чолі Мирослави; вона бачила, що тепер настала рішуча хвиля, що на тій раді, то й ті якісь невеселі, не гомонять, не жартують, ані пісень не співають. Мабуть, важніше якесь жде їх діло, боярине, говорити чого,пояснив Максим, стараючись - якомога втихомирити нехіть боярина до тухольської громадської ради. - Здорові були, громадо! сказав він, дотикаючи рукою свого шолома, але - самої правди. Неправдою прийшов ти в наших - закличників? Без нашого знамена? - У двадцятьох битвах я проливав свою кров! - Кров свою проливати, боярине, се діло тухольської - громади! Післала нас громада, щоб прогнати вас волею чи неволею з тухольських земель по засуду громадському. Питаємо вас: чи вступитесь по волі, чи ні? О, як радо була б вона пташкою злетіла до нього, то були б - так було, то нічого вже й не мішайтеся в те, чого не знаєте. - Постій, боярине, не так ти зрозумів мене… Позволь мені бути твоїм найщирішим слугою… - Слугою? Що ж, боярине, інакше ти не будеш його про се я - скажу тобі, щоб ти знав, яка сила в.