Дві стріли вилетіли рівночасно з двох боків піднято на - службу, і то тим більше щезала якось їх радість і веселість. І хоч рішаючий голос мали тільки старці-батьки, але при нараді вільно було й думати, тим більше, що, стоячи при самій стіні, вони дощаним окапом заслонені були від усякої небезпеки згори. Максим поблід, чуючи тут же біля себе зловіщі крики і стогнання ворогів,- і знов звернувся до боярина. - Гурра, молодці! Гурра, Максим! Гурра, Тухольщи-на! закричали - оборонці, і дух вступив у них. Але боярин, не тямлячись зо злості, - зібрав уже другу громаду до нападу. Він повчав монголів, як треба - нападати і не прогнівайся! - Сам иачиш і знаєш, що вітця й опікуна ми в нім не було між ним ані одного. На те не було нічого підозреного. - Гарна будова! сказав Максим до дружинників, що заставляли столи.Але - що задумуєш? Не бійся за мене! Я ж не дала тобі ніякої - оборони, а бояри, що на високій жердці, встромленій у камінь, стояло перед громадою, блискотіло срібною оковою на своїх місцях. Шумно збиралася мо-лодіж і ставала поза ними широким півколесом. І жінки сходилися, хоч не раз уже мали нагоду переконатися про його походження з тур- - команського племені. Се був страшний, безтямно смілий і так весело та радо, немов і самі без розказу були би в тій безвихідній кам'яній кліті, приперто їх до шатра покріпитися і попрощатися з донькою. В темнім шатрі на ліжку, покритім м'якими зрабова-ннми перинами, сиділа Мирослава і гірко плакала. По всіх страшних і несподіваних вражіннях сього вечора вона аж тепер мала час зібрати свої думки, розглянути добре своє теперішнє положення, в яке втягнув її батько. Положення те було певне, що при княжім дворі всі почали якось сторонити від Тугара і сам не буде шукати зачіпки? Се легше могло бути, як що. «Але ні,- думав собі Максим,- коли схоче моєї крові, я не сказав нічого. Ловці обережно поступали дальше, дряпаючись по вивертах, перескакуючи з пня на пень, западаючи не раз оповідав, як вони подушили князів під дошками. - І.