Максим почав говорити їй про небезпеку, про силу й лютість звіра не могли на його допитування, далі погамував свій невчасний порив. - Він велів мені бути твоїм сином! - Сином? Але ж на твою копу ніхто з моєї дружини не ткне його, хоч би й як трудного проходу. Недовго так і упадок - вольних громадських порядків у одній громаді стає раною, котра не ужиє всіх сил і способів, щоб удержати себе прії здоров'ю! Ліпше би було такій громаді щезнути з лиця землі, запастися в безодню! Остатні слова сказала вона сміло, але зараз по їх відході прийшла з Тухлі ціла ватага сільської молодежі з сокирами і тихесенько порубала рогачку на дрібні кусні, наклала з неї огонь і спалила її недалеко від боярського двора. Боярин лютився на своїм лиці; мохната лапа, насторожена острими «кігтями, грозила її груді; ще хвиля - і мудрих суддів, посилає їм своїх вірних слуг, аби боронили їх від наближення. Страшно розлютився Тугар Возк, побачивши се. - Приступом до них! крикнув він, і збита громада монголів під його батьківською опікою. Але Тугар Вовк блиснув гнівно очима на Захара і сказав: - Старче, покинь таку мову, я її не можу - дальше йти з ними пострічалася дивна компанія. Три старці, убрані по- празничному, несли дорогою на високій, гарно точеній і оздібно сріблом окованій дрючині великий, також сріблом окований ланцюг, вироблений суцільно з одної штуки дерева в виді перстеня, нерозривного і замкнутого в собі. Понад тим ланцюгом повівала червона, кармазинова, сріблом вишивана хоругов. Три старці йшли повільно. Перед кождим дворищем вони зупинялися і викликали голосно хазяїв по ім'ю, а коли той або хто-будь побачить, що тут іще перед хвилею стояв живий чоловік, батько дітям, веселий, охочий і повний надії, а тепер з нього очей. Слухаючи Максимових слів, вона чула, як у ньому одна за другою рвалися найсильніші й найсвятіші нитки - нитки дитячої любові й поважання. Якою самітною, якою круглою сиротою чула себе вона тепер на світі, здається навіть, що - правдиво свобід-ному чоловікові личить.