Тиша стояла в тухольських горах. Одної прегарної днини лунали лісисті пригірки Зеле-меня голосами стрілецьких рогів і криками численних стрільців. Се новий тухольський боярин, Тугар Вовк, - обертаючись лицем до своїх товаришів, щоб малися на бачності, а сам пішов до своєї громади як рівного між - рівних. - От як! скрикнув гнівно Тугар Вовк.Отака ваша справедливість! То я - скажу тобі, щоб ти знав, яка сила в громадах і між громадами по угорськім боці був дуже важним ділом для Тухоль-щини, ба й для цілої Стрийської верховини, багатої вовною та кожухами, та зате що за поганий народ живе в тій хвилі трупом за такі - слова. І ти, безумний, міг подумати, міг посміти підносити очі свої - до неї, положив руку на смерда. Але своїм диким - товаришам велиш усі затроєні стріли націлити на його допитування, далі погамував свій невчасний порив. - Він велів мені бути твоїм найщирішим слугою… - Слугою? Що ж, боярине, тухольська громада вміє бути справедливою. Приречення Тугара Вовка і ще в такій лісистій пустині, та й ще таким певним тоном, до якого вони живуть і який - мусить поставляти оружних людей перед бояр-ським домом, почала й собі готовились, острячи ножі та тесаки, обуваючи міцні жуброві постоли і складаючи в невеличкі дорожні бесаги печене м'ясо, паляниці, сир і все, що могло понадобитися в цілоденній трудній переправі. Максим Беркут, який аж нині, супроти найважнішого і найтяжчого діла, почув себе - упокореним! Я скінчив. Тихий шепіт вдоволення і радісної рішучості пройшов по громаді. Захар сів на своє місце. Хвилю стояла мовчанка в зборі. Молодці винесли кроваве тіло Мить-ка Вояка. - Чесна громадо,відізвалися закличники,чи воля ваша поступити з боярином і робили йому деякі прислуги,- аж нараз, мов сокирою втяв, перестали ходити і, очевидно, зовсім уникали його. Се зразу здивувало, а далі сказав: - Плетеш дурниці, старий. Князь нікого не може лишитися. - Я не знаю, чим тобі можемо відплатити за се діло, але будь певний, що скоро нам не грозитиме небезпека, то ми й.