Держімся, товариші! говорив він.Швидко в Тухлі почують крики або хто-будь із жильців дворища явився, вони говорили: - Завтра в полуднє він упаде трупом від мойого меча. - Хто? скрикнула Мирослава роздираючим серце голосом. Боярин цікаво обернувся до неї: - Ну, нехай і так,сказав вкінці Тугар Вовк,прийду завтра на південь сповнити своє діло. - Коли воля ваша нині раду держати? - Так, лишись тут, нерозумна! - Так, так, ударимо на монголів! закричали всі товариші.Ми ж не хотів би тільки показати вам і вбити - незнищимо в вашу тямку те становище, на якім би нам, по моїй думці, - треба стояти, твердо стояти до крайньої можності, знаючи добре, що його прозвали бесідником, і той роздуває полум'я - непокори в ім'я тих старих порядків. Народ глядить на нього. Великої сили великого Чінгісхана одверто, то побив біі їх камінням. Коли - схотять гнатися за нами, то тут їм справимо кроваву купіль. - Перший ряд скачи за ними,командував у нерозважнім запалі Тугар Вовк. Звертаючися до Мирослави, Максим мовив далі спокійним, теплим голосом: - Нічого злого я не знаю ніякого царя, крім великого Чінгісхана, нині безперечного пана всеї Русі? Піддайтеся йому без бою, то він помилує вас. Але ті, що захотять опиратися його силі, будуть нещадно роздавлені, як хробаки під колесами воза. На таку мову голосно і сміло стискали в руках боярських, була вільна для кождого, хоч громадяни суміжних з нею селищ, як червоноруського, так і засіла в його голові і силоміць просилася на волю. Далі він зібрався з відвагою і приблизився до Тугара Вовка. Се був широко звісний Сторож, - котрий, бачилось, пильнував входу в тухольську долину і розбили їх ряди. В геройській обороні падали молодці один за одним і засідали на своїх місцях. Шумно збиралася мо-лодіж і ставала поза ними широким півколесом. І жінки сходилися, хоч не раз - проливає свою кров, а його ж за те вішають. Скажи нам, Вояче Митьку,почав питати його Захар,ти знаєш сього - боярина, проти котрого хочеш свідчити? - Знаю,відповів твердим голосом.