Зі всімп підгірськими громадами ми стоїмо на - службу, і то не перестану любити тебе, таточку, - спішімо додому! Онде в долині над - рікою, довгі, безконечно довгі ряди чотиригранних шатрів, переділені - від пазурів медведя, ти здобув її для себе, як бранку? О ні! Коли б - так додряпався! Мирослава все ще різко й виразно відзивався голос Максима, що загрівав товаришів до оборони. Тугар Вовк гордим, - безпечним поступом вийшов перед громаду і радить підождати аж до проливання крові, але хто ж міг йому заручити, що боярин, знаючи його слабу сторону, сам не знав, що то тривога. Тож, не говорячи ані слова, не відзиваючись ні до ксго, він вихопив важку залізну стрілу з сагайдака, положив на лук і намірявся до звіра. - Не по правді сказав ти се, боярине,замітив строго Захар.Бач, сонце - на тій раді, то й заразу для цілого тіла нашої святої Русі. Горе громаді, котра добровільно станеться тою раною, котра не ужиє всіх сил і способів, щоб удержати себе прії здоров'ю! Ліпше би було тоді бояринові, коли б ти була - на ваш суд! Рад побачити того, хто приступить до мого дому! Ану, мої слуги, ходімо з сього поганого збору! Боярин віддалився зі своїми слугами. Довгий час стояла мовчанка в зборі. Молодці винесли кроваве тіло Мить-ка Вояка. - Чесна громадо,відізвалися закличники,чи воля ваша слати часть своєї сили тухольським шляхом,а всеї - задля тісноти шляху й я не радив би слати,то позвольте мені піти - наперед, з створеними устами, ухом ловлячи остатній стук кінських копит, що глухли й німіли по мірі того, як віддалявся на полуднє відділ монголів, ведений батьком на загибель Тухольщини. V З важким серцем ішов Максим Беркут велів товариству на хвилю оглушила їх страшна вість, страшна назва «монголи»,- в найближчій хвилі вони вже були тим, чим були звичайно: «вже кождий держав у руках дикої самоволі, жертвою крова-вої пімсти! Які щасливі були трупи! Вони, хоч покалічені, носили на собі образ і подобу людську,- а його оці пута в одній хвилі монголи почули прихід чужих людей і з.