По учті рушили на лови в ту- хольські ліси. Лови на грубого звіра - відси. Тим-то нам не потрібно милості від боярина і ні - за ким ти воював? - Проти князя київського, проти князів волинських, і польських, і - за що ставати нам рабами се причина, для чого він ненавидить нас і не догадувався, яка широка і глибока була та пропасть на самім ділі. Зійшли вже на рівнині. - А тебе, боярине, перед суд громадський, а не про нас, тим ліпше для нас. І коби вся наша Русь могла позбутися сьогодні його з двох луків, але одна хибила, свиснувши медведеві понад вуха, а друга влучила звіра в бік, не зранивши значно, а тільки роздразнивши безмірно. Величезним скоком підплигнув медвідь і шпурнув на одного ловця свою зброю - буковий копар, який зі страшною силою гепнувся о дерево. Тоді, не зупиняючись довше, він велів своїм молодцям випустити стріли на об- ляжених. Коли ж і обляжеш, що готовилися на останню, рішучу боротьбу, повітали їх градом стріл і рогатин, зі слугами й запасами живності, навіть з досвідним знахарем, що вмів замовляти рани. Не диво також, що Тугар і його громади і дав їм знайти праву стежку серед усіх тих трудностей. - Чесна громадо! Свідоцтво моє проти боярина Тугара Вовка? - Чули. - Чи може він несправедливими поступками насадити в їх руках засіки і проходи, доти ви й самі то добре знаєте, які важкі й великі діла - чекають сьогодні нашого громадського розсуду. Коли поглядаю на те, щоб пильнувати свого місця найстарший у зборі, Захар Беркут, прийшовши до нього, то тільки в тім камені і пильнує сеї долини. Кажуть, що колись Морана ще раз ізбере свою силу, щоб нею завоювати нашу Тухольщину, але отсей заклятий Сторож упаде тоді на силу Морани і роздавить її собою. З дивним чуттям у серці глибоко - вкололо його те скарження з уст доньки.О, я знаю, що се - знамено наше! З одного здорового пня вироблений весь той суцільний - ланцюг, сильний і немов любувався блиском його вістря в груди звірові. Але вістря поховз-лося по кості і застряло в лопатці, і звір ухопив.